на вопрос " что будет?" ліна костенко самозабвенно изрекла:

зоряний дощ. сподіваюсь, що моя зірка альгерад ще не впала.
вночі ми тепер спимо на балконі.боже мій, як це гарно - кохати жінку під метеоритним дощем з-під сузір`я персея! це такі феєричні ночі, непорівнянні навіть с тим місячним затемненням, бо тепер під зорями я бачу її обличчя. імпульси нашої пристрасті не в пекучих кодах еротики, не в топографії ерогенних зон, а в нерозгаданих таємницях психіки. бо інакше можні було б мати десять коханок, різної масті, різних темпераментів, але тоді б це були варіаці\ сексу, чоловіча колекція, сума досвідів і утіх. а мені потрібна саме ця жінка, жінка з обличчям коханої.
я вже не боюся їй не сподобатись.  я приходжу до неї в будь-якому стані і настрої. втомлений ірозбитий, в гуморі і не вгуморі. це може бути жага і ніжність, бажання тепла й притулку, пристрасть до непритомності і вишуканість переверсій. мені не треба чорних ураганів плоті, знання грецьких поз і картинок з камасутри.
пристрасть - це натхнення тіла, а кохання - це натхнення душі.
любов як функція геніталій залишимо приматам.
мені потрібен космос її очей.