" - сьогодні заходив віталик, забирав свої речі і віддав твою книгу.
  - так? ...ну добре.
  - ми з нім трохи поспілкувались. - чекаючи моєї реакції мама уважно на мене дивиться. я мовчу.
- він виглядає спокійним.- я мовчу.
- сказав, що все в нього добре. ніби-то щасливий. - я не порушую своєї мовчазної згоди. знов уважно на мене дивиться.
- питав, як ти..."
 тонка струна лопається у повітрі, мені здається, що мама також почула сторонній звук, але мабуть незрозуміла його природи і місцерозташування.

вона хитає головою і виходить із кімнати, залишаючи мене в самоті. як добре що завтра вівторок, а після вівторка через день четвер. тоді мене не буде дома так довго, що залишиться по приході лягти спати. і я не буду сама. і не буде цих стін. і не буде цих голосів, перцептивної моєї установки.
а далі вже й 9 днів. як в христианстві мовлять, що від 9го до 40го дня душа відлітає.
по остаточному її відліту треба випити вина і поставити свічку.
не тому, що я замолюю свої гріхи, мені на них чхати з великої вежі. мені чхати і на стереотипи які існують з цієї думки.
одне, що я хочу, це почути тонкий запах меду.

що ж . я рада, що ти щасливий. отже рішення таки було прийнято вірне.
цікаво ,чим обернеться мені твоя "любов" у майбутньому?
щось схоже на дворічне моє минуле по цій речі . але там не було брехні.

заруби на руці допомагають.