на подив, сон не забирає порожнечу. навіть, стає тільки гірше. звечора - це ще нічого, ти знаєш, що заснеш і мабуть тобі присниться щось добре і світле, тоді застрягне щось тепле у грудях, ан ні. зранку тільки головна біль і ніяких споминів про світлий сон, бо його не було. сьогодні оле-лукойле оминув тебе зі своєю кольоровою парасолькою.

я вже встигла забути, що то за відчуття, коли опухає все лице і ниє ниє десь під діафрагмою.
у людей коротка пам`ять.

я уявляю свою ще таку довгу дорогу майбутнього і розумію,яка я буду щаслива, коли вже буде кінець її. саме тоді я буду вільна!
дорога безлюдна і на неї пале жарке соонце, і під ногами камінці. і на мільйони миль нема жодної криниці.
моя фляга порожня і я в передчутті такого бажаного кінця. коли ж?

я не боєць, мені всеодно як буде.