дорога в пів століття

яскравими іскрами палатиме наше життя.
калейдоскоп нас закрутить так, що і вдихнути буде важко. ми будемо біжать світ за очі, зупинятись лише для того, щоб спочило тіло, але розум буде продовжувати рухатись. ми будемо збивати масло ще довгі роки, поки не впадемо в спокійне, розмірене пенсіонне буття. тоді ми подивимось на світ прозорими очима. ти посміхнешся в свої сиві вуса і скажеш:
- нічого, стара, й так люди живуть.
розуміючи, що, насправді, все було задарма, бо на кохання-то життя і не залишилось. бо ми майже не помічали, як швидко ростуть квіточки нашої любові. час сплинув так миттєво, що нам не наздогнати його із нашими варікозними венами. а пам`ятаєш, як ми бігали? і все легко легко було. і здавалось ніколи не скінчиться.
Авжеж! ждіть.
- ось я! - посміхається поріг в новий вимір.
я без тебе його не переступлю. обіцяю.

а поки що, нумо спати, а зранку солодко тягнутись догори і знати, що все життя - наше!
ВОНО - НАШЕ!